Підписатися на RSS

Булінг у школі

Найбільш жорстокі прояви булінгу зазвичай відбуваються в підлітковому віці. Однак ще в молодшій школі кожен член класної спільноти займає свою позицію, починає відігравати в колективі певну роль. Тож вибір на жертву булінгу падає зазвичай не миттєво.

Булер і його прибічники можуть почати над кимось насміхатися. Якщо реакція та, що треба (дитина лякається, плаче, нервово відповідає агресорам), то буде спроба повторити ці принизливі жарти знов і знов.

Чи можна запобігти конфлікту?

Не в усіх шкільних вчителів є базові навики роботи в конфліктних ситуаціях, але більшою мірою врегулювання конфліктів — завдання шкільного психолога, який має проводити профілактичні бесіди з дітьми.

На жаль, за останні чотири роки градус агресії серед шкільної молоді зріс у кілька разів. У тому числі через загальну ситуацію в країні. Маленькі діти серед інших ігор вибирають «у війну». А школярі навіть підсвідомо можуть прагнути влаштовувати бійки і сутички.


Вчителям варто займатися запобіганням конфліктам. Вони повинні добре знати, чи є в класі діти, з якими однолітки не хочуть спілкуватися, ігнорують. Чи є в колективі прояви булінгу щодо когось з дітей.


Пропонуємо один дієвий метод. Перед початком уроків попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, з якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.

Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.

Як діяти батькам кривдника?

Якщо проблема стала регулярною і неконтрольованою, батькам обох сторін — і того, кого ображають, і кривдників — треба вирішувати проблему спільно. І ця робота — дуже тонка й ювелірна, адже працювати доведеться з усіма сторонами конфлікту, включно зі школярами — свідками булінгу, які теж відіграють певну роль.


Батьки кривдника вдома мають провести серйозний діалог з дитиною. Однак важливо не вдаватися до моралізаторства й уникати підвищених тонів.


Із дитиною треба говорити як з рівною, тобто як з дорослим. Можна сказати, що ви розумієте, що вона, напевне, зіткнулася зі складнощами і тому поводиться таким чином. Треба запитати, чи можете ви якось допомогти — поговорити, порадити, запропонувати бесіду з психологом. Важливо показати дитині, що її хочуть зрозуміти, а не просто звинуватити.

Як діяти вчителю, якщо уроки зриває агресивний учень

Якщо діалоги не допомагають — це ознака того, що дитина не почута і що її не можуть зрозуміти.

Найчастіше причиною надмірною агресії стає бажання дитини звернути на себе увагу. А також це може бути наслідком різних подій — наприклад, народження молодшого братика чи сестрички, розлучення батьків, переїзд, смерть одного з батьків.

Агресивна поведінка — спосіб висловити незгоду, спроба впоратися з реальністю, яка для дитини виявилася надто травматичною.

Дитина, за великим рахунком, і сама може не розуміти, чому так поводиться. Відповідно, не може сказати, що з нею відбувається. Про це завжди варто пам’ятати, адже в дітей може не знайтися слів для висловлення своїх емоційних станів, якщо їм у цьому не допомогти.

Як діяти батькам жертви цькування?

Батьки дитини, яку ображають, у свою чергу мають детально обговорити цю проблему зі своїм сином чи донькою. Однак слід пам’ятати, що участь батьків у конфліктах підлітків має бути дотичною.


Тому якщо справа дійде до походу батьків у школу, варто донести до вчителів та адміністрації не скарги та емоції, а факти й оцінку конфлікту.


А саме — недопустимість у школі таких ситуацій.

Тиск через вчителів або особиста розмова батьків жертви цькування з булером може навіть погіршити ситуацію. У такий спосіб дорослі дискредитують дитину в очах однолітків, перемикають силу авторитету на себе.

Як діяти батькам, якщо дітям заважає вчитися агресивний однокласник

Не соромтеся відвести дитину до психолога, який навчить виставляти захисний щит проти проявів агресії однолітків. Дуже важливо за допомогою практичних прийомів психології навчити дитину самостійно себе відстоювати. Це важливий досвід становлення в соціальному середовищі.

Чи варто робити ситуацію публічною?

Так, дуже важливо, щоб проблема була публічною, а про конфлікт знала вся школа: усі вчителі та учні. Однак вчительський колектив у жодному разі не повинен подавати це таким чином, ніби батьки ображеної дитини прибігли до школи скаржитися з надмірними емоціями. Це лише все погіршить.


Важливо, щоб усі зрозуміли, яка це насправді жахлива ситуація. Не лише для скривдженої дитини, а й для вчителів, булера, інших дітей, усієї школи.


У багатьох українських школах за підтримки Міністерства освіти і науки зараз створюються так звані служби примирення, або групи медіації. Адміністрації шкіл навіть виділяють окремі приміщення для «кімнат примирення», де діти допомагають іншим дітям вирішувати конфлікти. Розробляють сценарії вирішення суперечок.

Зазвичай такі групи формують серед дев’ятикласників, щоб до закінчення школи старшокласники змогли передати навички у вирішенні конфліктів молодшим учням, тобто виступали для них у ролі коучів.

Цей спосіб виявився досить ефективним. Часом діти більше довіряють іншим учням, ніж вчителям.



Практичні поради з виявлення та нейтралізації негативного впливу кібербулінгу на дитину.

Кібербулінг або інтернет-мобінг– це сучасна форма агресії, яка набула поширення з появою мобільних телефонів, інтернету. Будь-які її форми мають на меті дошкулити, нашкодити чи принизити людину дистанційно, без фізичного насильства (на відміну відбулінгу). «Зброєю» булера стають соціальні мережі, форуми, чати, мобільні телефони тощо.

На жаль, така форма цькування набирає все більших обертів. Часто діти не розуміють, як можуть захиститися від кібербулінгу. Більш того, батьки самі часто не розуміють, як себе поводити і яким чином захистити дитину. А якщо врахувати швидкість поширення негативу в інтернеті, декому може здатися, що з проблемою нереально впоратися.

Причини кібербулінгу

Причин у агресії безліч, вона може бути вмотивованою чи непередбачуваною. У реальності чи в інтернеті практично однаково розкриваються стосунки «агресор-жертва». Механізм їх взаємодії фактично ідентичний. Так само часто ворожнеча з реального світу переходить у віртуальний. Діти можуть знати, хто знущається над ними в інтернеті. Булінг сьогодні стає кібербулінгом.

Але найстрашніше те, що нападати можуть незнайомці, які переслідують свої мерзенні цілі. В інтернеті дуже просто бути анонімним, що підвищує шанси стати жертвою знущання, бо анонімність передбачає безкарність.

Залякування може відбуватися у будь-яку годину доби та в будь-якому місці. Найгірший сценарій, коли це трапилось у момент самотності дитини. Адже може здатися, що виходу немає.

Різновиди кібербулінгу

Використання особистої інформації – викрадення паролів від приватних сторінок, електронної пошти для подальших погроз чи розповсюдження спаму.

Анонімні погрози– анонім надсилає листи погрозливого змісту довільного або цілеспрямованого характеру, особлива ознака – наявність ненормативної лексики та груба мова.

Телефонні дзвінки з мовчанням. Не тільки погрози лякають. Мовчання чи жахання в слухавку бентежать дитину, вона не знає як і, головне, від чого потрібно захищатись.

Переслідування– це може бути елемент фізичного переслідування, залякування досягається шляхом розсилки повідомлень на електронну пошту чи телефон. Шкідники можуть збирати інформацію про жертву, слідкуючи за її повідомленнями в соцмережах – фото, селфі з місця подій, розповіді про своє життя.

Увага! Свідомо та відповідально оцінюйте все, що викладаєте до мережі! Все може бути використаним проти вас.

Тролінг– розміщення провокаційних повідомлень в мережі для привернення уваги та збудження активності, що може спричинити конфлікт (флеймінг).

Хепі-слепінг (happy slapping)– насильство заради розваги, актуальне здебільшого для фізичного цькування, проте в інтернеті також актуально, коли мова йде про моральне насильство. Яскрава особливість – звичка знімати насильство на камеру для подальшого розповсюдження в мережі.

Сексуальні посягання– з появою інтернету сексуальні збочення вийшли на новий рівень. Педофіл, замаскувавшись під фейковим ім'ям чи прикинувшись другом батьків, може запросити дитину на зустріч чи вивідати в неї час та місце, коли вона буде сама.

Як виявити ознаки кібербулінгу

Кібермоббінг має декілька проявів, жоден з яких не можна ігнорувати:

  • відправка погрозливих та образливого змісту текстових повідомлень;
  • розповсюдження (спам) відео та фото порнографічного характеру;
  • троллінг (надсилання погрозливих, грубих повідомлень у соціальних мережах, чатах чи онлайн-іграх);
  • демонстративне видалення дітей зі спільнот у соцмережах, з онлайн-ігор;
  • створення груп ненависті до конкретної дитини;
  • пропозиція проголосувати за чи проти когось в образливому опитуванні;
  • провокування підлітків до самогубства чи понівечення себе (групи смерті типу “Синій кит”);
  • створення підробних сторінок у соцмережах, викрадення даних для формування онлайн-клону;
  • надсилання фотографій із відвертим зображенням (як правило, дорослі надсилають дітям);
  • пропозиції до дітей надсилати їх особисті фотографії відвертого характеру та заклик до сексуальних розмов чи переписок за допомогою месенджерів.

Пам'ятка для захисту від кібербулінгу

Здійснюйте батьківський контроль. Робіть це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – обмежте доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядайте історію браузеру).

Застерігайте від передачі інформації у мережі. Поясніть, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – мають бути збережені у секреті.

Навчіть критично ставитися до інформації в інтернеті. Не все, що написано в мережі – правда. Якщо є сумніви в достовірності – хай запитує у старших.

Розкажіть про правила поведінки в мережі. В інтернеті вони такі самі, як і в реальності, зокрема, повага до співрозмовників.

Станьте прикладом. Оволодійте навичками безпечного користування інтернетом, використовуйте його за призначенням, і ваші діти робитимуть так само.

Якщо дитина потерпає від знущань кібербулера, їй буде дуже складно зізнатися у цьому батькам чи ще комусь. На це є декілька причин:

  • страх, що дорослі не зрозуміють сенсу проблеми;
  • страх бути висміяним через буцімто незначну проблему;
  • страх бути покараним чи що постраждає хтось рідний за «донос» на булера, особливо, якщо цькування зайшли далеко і дитина під контролем агресора;
  • страх з'ясувати, що «сам винен» і знущання цілком справедливі.

Як бачите, в основі всіх причин мовчання лежить страх за себе чи близьких. У свою чергу це є наслідком заниженої самооцінки.

Боротьбу з кібербулінгом ускладнює безкарність в інтернет-просторі, коли кожен може видати себе за будь-кого, не відповідаючи за наслідки дій. Найкраще що можуть зробити батьки та вчителі – виховувати в дитині упевненість в собі, розказувати їй про небезпеку, будувати довірливі відносини. Тоді у разі виникнення такої негативної ситуації хлопчик чи дівчинка одразу ж звертались по допомогу дорослих, або ж не реагували на негатив.

Кiлькiсть переглядiв: 118

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.